Провалля

Сірий світанок, танОк почуттів,
Ввічливо кличе до плугу сумління,
М'яко падЕ з неба птахів каміння
На перетягнуті струни дротів...

Біла ворона, бетонна труна,
Гра у обридлі іллюзії сенсу,
В'яла луна ритуального денсу,
Сплетені тіні, крихка боронА...

Жабра дере кавовмісна іржа,
Жалять голками розгублені очі,
Слів ланцюги заплітати до ночі,
Повзати трутнем по лезу ножа...

Сірий світанок, голодні вовки,
Мертве, пусте календарне провалля,
Сну цифрового нудне задзеркалля,
Відчаю чемні, холодні дзвінки...