Руда хитрунка

До лісу йшли бабуся й дід,
У кошику несли обід.
Задумали важливу справу –
Знайти від папороті цвіт.
Любов навіки зберегти –
У цвіті молодість знайти.
За руки лагідно тримались,
Немов уперше закохались…
Поволі в ліс вони ступали,
Навколо сутінки настали.
Гілля хиталось, шаруділо,
А вітер гнув його уміло.
Бабуся з дідом зголодніли,
І повечеряти присіли.
І щойно витягли обід,
Помітили лисички слід.
По тому сліду й побрели –
І папороті кущ знайшли.
По черзі чесно вартували,
На цвіт опівночі чекали.
А часом тим руда лисичка,
Молодша вовчика сестричка,
Пухнастим хвостиком прикрилась –

Обідом смачно поживилась.
У лісі темна ніч настала,
Бабуся з дідом задрімали.
Розкрилась квітка-дивина,
І освятила їх вона.
Лисичка ж глянула з кущів –
До квітки кинулась мерщій.
Побачила, як дивно сяє,
До себе цвіт той пригортає.
І потягла її до нірки –
Котилася з крутої гірки.
І тут – де не візьмись – каміння,
А далі від дерев коріння.
Ударилася наша лиска,
У темряві очима блиска.
Лежить і стогне, і пищить…
Аж раз – і сонечко блищить!
Настав у лісі вже світанок.
І ожило усе на ранок –
Пташки співають, гомонять,
Травинки росяні дзвенять…
Дідусь з бабусею здорові
Прокинулися у любові.
Почули – хтось десь тихо плаче…
Питають у звірят: «Хто бачив?»
Та всі чомусь їм відмовляють,
Старенькі все не відступають.
Таки лисичку відшукали,
В сорочку чисту замотали,
І з лісу разом всі пішли,
Руду до хати принесли.
«Хоч цвіту так ми й не зустріли,
Зате допомогти зуміли –
Лисичку бідну врятували» –
Так дід з бабусею казали.
Жила руда тут і раділа,
Бешкетувала, смачно їла.
Та все чомусь було їй мало –
І кури, й гуси пропадали…
Сусіди лиску упізнали
І всім селом її прогнали.
До лісу лиска побрела,
І в нірці знову зажила.
Руду старенькі не лишали,
Смачненьким часто пригощали.
Самі ж щасливо зажили,
Здорові й радісні були.
Бабуся внуків доглядала,
Цікаві казочки писала.
Той дивний папороті цвіт
Благословив щасливий рід.