Ти знов приходила до мене уві сні.

Під сяйво місяця, що ллється поміж хмари,
Під мерехтіння крапель снігу на вікні,
Під гомін крихітних зірок, що скупчилися у стожари,
Ти знов приходила до мене уві сні.

Мов вітерець, легким, ледве помітним рухом,
Ти відчинила темряви загублений портал,
І шовковистим різнокольоровим пухом,
Заполонила мій нерозфарбований астрал.

Кружляла в танці чарівному і сміялась,
Горнулася в обійми мов пухнасте кошеня,
Сніжками кольоровими жбурляла,
Повітряні цілунки роздавала навмання.

Чому приходила? Не знаю…
Навіщо знов турбуєш, невгамовна, спокій мій?
Тебе я більше не тримаю…тримаю…маю…аю..аю…
Так, знову лиш луна… у темряві німій.