Не званий гість.

Так, знову ти! Привіт, проходь.
Я починаю вже звикати до твоїх візитів серед ночі.
Букет троянд тобі, будь-ласка обережно, не пошкодь...
Шипи до крові надто вже охочі.

Сідай, танцюй… роби як завжди, все що хочеш ти,
У моїх снах твій образ - тільки гість, уже давно не званий.
Крізь морок шепіт тихий чую -: «відпусти…»,
Та з твоїх вуст зривається -: «коханий…».
…
Знов біла стеля і холодний піт…
Пробудження вже цілу вічність імітують розстріл.
Я так ретельно зводжу непохитний моноліт,
А ти щоночі перетворюєш його на попіл.