Vulpes pilum mutat

Коли сталася ніч, зачалася негода і спиталася муза піти,
Неміч стомлених крил, параліч ляльковода і розчавлені верхні світи…
Перетерті слова, перетравлені рими, пілігримами тими туди
Де безодня німа за важкими дверима і споруди у глянці слюди…

Сонце злиже той сон, як метелик у склянці затріпоче прозора душа,
Чорний попіл ворон, знову хочеться бранці йти по гострому лезу ножа…
Знову ока іржа наливається медом, знову слово до слова в полон,
Під безкрайнім, чужим і розвінчаним небом воду ллєш в цифровий Вавилон…