Перед тобою тисячі доріг...

Перед тобою тисячі доріг,
Що поросли зневіри бур’янами,
В порожні очі дивишся до зламу,
Який вже раз ступаєш на поріг...

Підеш – відродишся, злетиш – впадеш на дно,
Остання кістка доміно в слухняній черзі,
Думки як лід, зухвалі, бо тверезі,
Кого востаннє вжалять – все одно…

Лукавлять білі блазні каяття,
Сверблять фантоми крил, відтятих сміхом,
Тла монохром шипить колючим снігом,
Слова згоряють,_ так горить сміття…

Перед тобою тисячі доріг,
І ляск вериг, і кришталеві грати,
З тієї ж книги сторінки гортати,
І вигризати кам’яний горіх…