Мiж розритих могил

На веригах твоїх павутина в золі,
Ти сидиш між розритих до тебе могил,
Ти вдихаєш чад кислий кадильний в пітьмі
І чекаєш від тіні байдужої сил...

Віковічний чужий, жереб впавши ребром
Як за руку тримає в докучливій грі,
Таврували чоло розігрітим серпом
Стражі вищих світів на алмазній горі…

Ніч тягуча як клей, сусло плазми густе ,
Скарабей між півкуль крильми мантри дзищить,
Віри мертве зерно колоском проросте,
Знову зморщену душу сховаєш під щит…

Скоро пута порвеш, струсиш давнішній пил,
Як метелик пірнеш у голодний вогонь,
Кров світанку заллє крижаний небосхил
І заплачуть мальовані очі долонь…