Сiрiсть натовпу душила нас невтомно

. .Сiрiсть натовпу душила нас невтомно,
Ми зливалися iз сотнею обли4..
Кожен день так само монотонно
Нам тирани в бiй давали кли4..

Ну а ми.. А що ми?.. Ми слухняно
Йшли вперед i серцем крили фронт.
I в о4ах горiла лють вогняно...
I в окопах крився спiльний скон..

А для 4ого все це... i для кого
Ми не знали... Звiдки ж всiм нам знать,
Якщо ми, закритi вiд нового,
Навiть не наважились спитать?..

Ми згорали... падали, як зорi
Вкупу... з неба - в епiцентр вiйни.
I тiла тонули в морi кровi...
I були безмовними вони...

Та у принципi нi4ого не змiнилось,
Не зважаю4и на жертви самоти,
Все, що в людях злих ранiш тайiлось,
Залишилось... перейшло на 'ти'...

Кольори контраст свiй загубили...
Сiрiсть наступала знов i знов...
Ну а люди так i не зумiли
Вiдокремити безвихiдь i любов...