Безлад

Я захищаюся від слів.
Цю воду лийте ви у ступу.
Папери тисячі столів.
Сміття збирається у купу.

Мене бентежить погляд дір,
Провідникове безголосся,
Лайливий пес, порожній двір,
Твоє фарбоване волосся.

Страшне – то безлад у душі.
Це не для мене – мити, прати...
Бо я вигадую вірші.
Немає часу прибирати!

І не обурює мене
Ні сморід з людом по дорозі,
Ані багно в ногах сумне
Та нісенітниці у прозі.

Я скину декілька речей,
І полишу де доведеться.
Моїх не муляє очей
Усе, про що вже вище йдеться.

Я вже прибрала безлад цей.
Ну як оце мені назвати?!?
Так чисто! Гарно! Як музей...
Що просто хочеться блювати...