Пам`ять

Стоїть верба, посередині поля,
Тихенько вітер віти колиха.
Така вже склалася у неї доля,
Холодна, темна, з болем та лиха.

На тому місті жіночка стояла,
Тут зустрічала вранішню весну.
До цього місця, вона провожала,
І чоловіка й сина на війну.

Стояла довго, поки не змарніла,
Не повернулись хлопці із війни,
Потоптана трава вже почорніла,
Пройшло життя, як неповторні сни.

Тепер стоїть верба посеред поля,
Немовбі то тяжка жіноча доля.
До неї, чорний ворон прилітає,
Немов жіночу долю "Поминає".

Вже заросла доріжка та травою,
Що втоптувала жіночка ходою.
Лиш залишились відгуки за нею,
Свята могилка, вкутана землею.