...

Вона була лишень простою
зустрічним поглядом все крила страх
і то,неначе,обійшлося,
але і нині то не так...
Тихий вечір на Дніпрі,
прокляті ночі й небосхили
до ніжності її вели,
і все вели,лишень просили
для долі тихої журби
у потрясінні грізних бурь,
коли над полем ще гули
тей вихір в образі глазурі.
- У чому страх мій неприливний?
чому із роду в рід несу
тей тихий сум?
він знову лине,
за що мені це в долю сну?
Тихим схилом йшли діброви
по незамкнутим краям
і лише дівчина на сході,
що обирала сльози з ран
стояла сумно,неприривно
дивилась вітру вдалечінь
і в ту далеку ніч манило
у сон глибокий,тихий вир...