Про коня гнідого та клячу

Гаснуть зорі, як ті краплі, падають у воду,
Кожна дівчина шукає від батьків свободу.
Пестить юності уяву це чарівне слово,
У життя пірнають піну, не шукають броду.

Мимо вуха пролітають батьківські накази,
Хочуть спробувати разом, усього й одразу.
Молоді та впевнені, гарні та завзяті,
Хлопці вас дуритимуть, хитрі та пихаті.

Часто в юності кохання сліпі очі має,
В кожнім ліпшім дівчина принца уявляє.
Запряже коня гнідого, ба – дивись то кляча,
Бо веде її за руку поводир незрячий.

Тільки тоді мати будеш від людей повагу,
Коли слово батькове не мине уваги.
Не від примхи свої він вас научає,
А тому лишень, шановні, що він досвід має.