ПЛАЧЕ ВЕРБА НАД РІКОЮ

Плаче верба над рікою,
сумно плещеться вода.
Мати сина на дорозі
зранку щодня вигляда.

Хоч і знає стара ненька,
що синочка вже нема,
та виходить на край шляху:
«Краще б я пішла сама!

Де ж ти, соколе мій ясний?
Чом покинув янголят –
і дружиноньку невтішну
і сердешних немовлят?

Як же в світі їм прожити?
Як рости без батька їм?»
Тільки віє сивий вітер
та й над ясенем старим…

Не повернеться синочок –
він загинув на війні.
До матусі тепер прийде
лиш над ранок уві сні…


27.06.2014