Ловець вітрів

Ловець вітрів – мала дитина,
Мов янголяточко невинне,
До ручок вітерець впіймав,
І пошепки у нього запитав.
Що бачив ти, де був, що чув?
Які ти навички здобув?
Про все ти відаєш, все знаєш,
Зі мною теж ти розмовляєш.
Дерева листям шурхотить.
Піснею в струмку вода бренить.
В польоті підтримуєш пташок,
Щічки лоскочиш в діточок.
Ти вільний в думці, в ділі, в справах.
Володар ти, в тебе держава.
Дозволь з тобою подружитись.
Розуму й сили навчитись.
Й відкрив маленькі рученята,
Підстрибнув до гори завзято.
І з вітерцем хотів погратись,
До неба високо піднятись.
І підхопив вітер маля,
Показав Землю звіддаля
Відразу хлопчик зрозумів,
Пізнати силу він зумів.
Став Вітерець він поважати.
Без діла більш не смикав грати.
Важливі справи доручав,
за поміч дякую казав.