Таємниці Шарика

У відомому селі
Є дорослі і малі.
А в гарнесенькій оселі
Донечки живуть веселі.
Тато й мама мають вдачу —
Діток файних, не ледачих.
На подвір’ї біля тину
Ще одна стоїть хатина.
Правда, хатка менша трішки,
Видно Шарика там ніжки.
Песик — всім авторитет,
Любить м’ясо та паштет.
За смачну ситненьку їжу
Стереже весь двір та «хижу».
Пес вирішує всі справи
При дворі в своїй державі.
Шарика всі поважають —
Таємниці довіряють.
Підійшла строката курка,
Тітка-квочка-чубатурка.
Принесла зерняток в миску
І хитресенько, мов лиска,
Проквоктала в курнику:
«Мало місця у кутку».
Просить в песика пожити
І курчаток підростити.
Каже, сторож ти кмітливий —
В тебе є багато сили.
Шарик курці допоміг,
На подвір’ї сам приліг.
Потім почалась негода,
Хвилювалася погода.
Дощ земельку поливав,
Шарик змерз, але мовчав –
Думав, збережу державу
І зроблю хорошу справу.
Їжу курці віддавав,
Дуже схуд, але мовчав…
Час минув. Підходить півень
Каже курці: «Що за рівень?
Жити в будці не годиться
І з собакою водиться.
Швидко в курник повертайся,
Зі своїми родичайся!»
«В Шарика звільнилась будка» —
Розійшлась швиденько чутка.
У дворі по інший бік
Жив собі собака Дік.
Вільно жив, не знав цепків,
Ще й чекав на малюків
Із дружиною своєю –
Звали ту Принцеса Лея.
Як почув такі новини,
Без ніякої провини
Вирив нірку попід тином,
Проштовхнув туди дружину:
«Йди до Шарика — там ситно,
Він поводиться привітно»…
Пес зітхнув, піджав хвоста:
«Всі ці речі неспроста.
Цуцики то гарна справа,
Та складна ця річ — держава.
Все ж, живіть до повних літ —
Захищатиму від бід».
У вітри і непогоду
Не цурався свого роду.
Потім снігом замело,
Песику хвоста звело,
Лапи й вуха замерзали,
І тремтіли, і дрижали.
Тут з будинку пролунало:
«Друже, як там твої справи?»
І дівчатка вийшли жваво,
Шарика у дім забрали.
Відігріли, пригощали
Потім в нього запитали:
«Чи ти маєш насолоду
У морози, непогоду
Захищати й берегти?
Що від цього маєш ти?»
«Маю силу і любов,
щоб життя тривало знов!»