Зерно

Зерно знайшло спочинок. Чи на довго...
Розірве груди приспане життя,
Як вмерти - то для цвіту молодого,
Невідворотності байдуже каяття...

Зерно розмокло від сльози густої,
Глибоке небо тягне, як магніт,
І паросток, що вбачив сухостої,
Вже показав блідий, тендінтий цвіт...

Січе проміння лезами світанки,
Ковтають дні густу смолу ночей,
По колу гра єднає знову ланки
І береже незламний хід речей...