Метроном

Карає ранок сонцем та теплом
Задимлений, важкий, лінивий жовтень,
Скорботні мантри в пишній позолоті,
Закляклий від напруги метроном...

Обабіч сміттєзвалища узбіч,
Повз гіпсові обличчя незнайомців,
З холодним льодом відчаю у оці,
З душі важкою тінню віч-на-віч...

Здирає вкотре віра білий стяг,
Зриває вітер тЕрнову корону,
Сіль проступає на блідих вустах,
І знову чуєш поступ метроному...