Janus

То вже не ти, і тінь чужа, і голос,
В солодкий попіл лий прогірклий мед,
Так склалась констеляція планет,
Так розірвав сталеві межі хронос,
І крик порушив сну нейтралітет...

Нестерпні ті вібрації чекання,
Наступне коло, льодяна спіраль,
Фарбує сонця кров горизонталь,
Пульсують, жалять, смокчуть час питання,
Марудить струни внутрішній скрипаль...

Тепер порізно бути половинам,
Два полюси розведені в боки,
Розірвана навіки пуповина,
В порожнім серці спліну хуртовина,
І щастя птах на відстані руки...