Здираючи пiксельний кавер як шкiру змiя...

Здираючи піксельний кавер як шкіру змія,
Кричи : «то не я» байдужим люстерам та людям,
Розмови наповнені щедро водою безглуздя,
Чи взяти якесь невідоме нікому ім’я…

І ти вже не ти, хоч як не крути теореми,
Бо спалені клеми, розведені вкотре мости,
І чорне жадає голодної волі коси,
Червоне жадає хреста на могилі системи…

Із солі від сліз та із крові всі сусла цілющі,
І згасла як свічка молитва, загусло вино,
Ніколи нікому ні слова бо їм все одно,
Розважливим, чемним щурам у пустій шкаралущі…