Втечемо щодуху

Давай на рахунок “три”, просто втечемо щодуху,
Я так втомилась, втомилась до жаху.
Я вичавлена до останньої краплі,
До останнього слова та рими.
Я втомилась від бруду, що несуть в собі люди.
Я втомилась від фальші, кожний третій, по суті, чужий.
Дивлячись у очі, всі тебе люблять,
А що про тебе скажуть, варто тобі лиш піти?
А ти слухав про що говорять люди, на зупинці, в магазині, в метро?
Усі давно вже втратили найцінніше, де ділась людяність й добро?
Люди поводять себе як стадо, і сумно, що як стадо баранів.
І створили нові правила, ідеали та Богів,
Самі собі судді,
Самі палачі…
А книги? Це ж тепер не актуально…
Актуально зараз говорить дурню,
Гортати модні журнали та стрічку у інстаграмі,
Витрачати години часу, щоб вибрати для фото правильний фільтр та ракурс,
Це так страшно, ми забуваємо жити, ми втрачаємо смак цей!
Будь-ласка, давай втечемо звідси щодуху,
Тут так мало простого, тут жахлива задуха.
Мене так лякає людська байдужість та їх пусті душі,
Те що дійсно цінне - вже давно забуте,
А про казкарів і мрійників вже й зовсім не чути.
Це жахливо...
Моя душа епохи романтизму скоро задихнеться від цього сліпого фанатизму…