Ота війна....

Ота війна без права забуття –
Про неї сказано по-справжньому багато.
Та серце, що буденне в почуттях,
В останнє, але просить розказати,

Як тяжко чути рідні голоси
Найкращих друзів, покалічених війною.
Крізь ніч шепочуть: «Братику, спаси!»
Та я не встиг… Його нема зі мною…

А вдома залишилася сім’я:
Кохана жінка та маленькі діти.
І мушу передати саме я,
Що їх Василь усе ж таки убитий

Тією, з божевільними очима,
Яка ночами п’є юнацьку кров.
І ангел смерті в неї за плечима
Зі сміхом знищує усю любов,

Призначення якої – берегти
Життя людей, що б’ються за свободу.
Та не вдається нею помогти
Усім і кожному з «безсмертного» народу…

А сльози капали з очей на землю,
І слова їй промовити несила.
Я знаю, що нічого не повернеш.
Війні подобається нівечити крила…