Інагурація в людини

Мене не чекають удома.
Мене не чекають друзі.
Мене чекає лиш втома,
Від годин, проведених в тузі...

Коли в нікуди подорож триває,
Самотність- супутник найкращий.
Ніхто ніколи не взнає,
Де світло зникає у хащах.

Мій батько-то вітер вільний
Матір моя-то пригода.
З водою характер мій спільний-
Бурхливий, як море в негоду.

Я не відлюдник, це світ покинув мене.
Не живу, а існую, поки біль старий не мине.

Крадучись крізь морок, питаю:
"Чому така доля спіткала мене?"
Та ніхто не відповідає...
Й досі десь, не живу, а існую, поки біль старий не мине...

Не мине...