Шершень та бджілка

Проснулась рано-вранці бджілка,
І нумо зразу до поїлки:
Водички попила та вмилась…
А далі цілий день трудилась –
Збирала старанно пилок,
Солодким став її роток.
Під вечір в хатку залетіла –
Стомилась й спати вже хотіла…
Та бджілка наша не лінива,
І спритна, й вправна, і грайлива
Відразу не вляглася спати,
Медок давай-но розливати –
По сотах чітко поділила…
Гарненько личко своє вмила,
Нарешті в ліжечко лягла,
Вмостилась зручно, як могла…
Вночі солодкі сни їй снились:
На неї квіточки дивились –
Духмяні, різнокольорові.
Гукали в поле волошкове.
Гречана квіточка благала:
«Ганнусю, я тебе чекала,
Бери відерце, прилітай
Пилок у мене позбирай».
Ромашка, ніби наречена,
Просила: «Прилітай до мене!»
З деревець квіти нахилились,
До щічки бджілки притулилась:
«Ганнусю, нас не забувай
І на плоди благословляй».
У тім чудовім, ніжнім сні
Співали квіти їй пісні.
Ганнусю-бджілку закликали,
Пилком солодким пригощали.
Проснулась бджілка – сонце встало.
А навкруги проміння грало.
Ганнуся радісно всміхнулась.
Швиденько вмилась, одягнулась
І нумо швидко працювати –
Життя та радість дарувати.
Коли на поле вилітала,
Здалеку шершня упізнала.
Та часу обмаль – поспішає.
На нього дуже не зважає.
Та й шершень той не привітався,
До вулика собі пробрався –
Медок тихесенько зібрав.
І всіх своїх почастував –
Рідню нагодував гарненько
І запишався тим хутенько:
«Який розумний я та хитрий,
Величний пан – красивий, спритний!»
А бджілка втомлена працює,
Вже від роботи крил не чує.
Як тільки сили набирає,
Медок по сотах розливає.
Ось так щодня вона трудилась.
Та якось з шершнем тим зустрілась.
Ганнуся тихо привіталась,
І чемно-чемно посміхалась.
Зачарувався він красою:
«Дозволь поговорить з тобою!»
Ганнуся поруч зупинилась
На нього втомлено дивилась…
«Щодня ти добре працювала,
Все літо мед-пилок збирала.
Де ти знаходиш такі сили
Й чому робота тобі мила?
Відповіла йому Ганнуся:
«Тому ніколи не лінюся,
Бо я живу, коли працюю –
Людей медком своїм годую.
Живуть в мені ці почуття –
Продовжують моє життя».
І шершень запитав красуню:
«Навіщо ж я тоді існую?
Я тільки мед твій споживаю,
В роботі сенсу геть не маю…»
Ганнуся шершня обняла
І впевнено відповіла:
«У кожного своє завдання –
Мене чекаєш до світання,
Даєш натхнення, спонукаєш,
Хоч, може, й сам про те не знаєш!»