Бас

Казку я вам розкажу,
В ній всю правду покажу.
Скриньку жартів відчиню,
Щоб усі розвеселились,
Щоб, вистрибуючи звідти,
Сміх і радість покотились.
Розкажу вам про бичка,
Який взявся хтозна звідки,
На галявині з’явився –
Так казали про те свідки.
Навкруги смачна трава,
Поруч в озері вода.
Кожен день бичок щасливий
Ту чекав, що скаже: «Милий!»
Думав він собі, гадав,
Що для любої все мав.
Він собою милувався,
І радів собі й пишався.
«Я багатий і єдиний,
Я чекаю на дружину», –
Так щоденно говорив,
Потім сів і затужив.
Осінь спеку проганяє,
А бичок сидить, чекає.
Стало згодом холодати,
А водичка – замерзати.
Вся трава під снігом білим,
Крига озеро укрила.
Хвіст бичків аж підмерзає,
Голод смуток наганяє.
Біг повз нього пацючок:
Де будинок твій, бичок? –
Запитав і зразу в нірку.
На душі в бичка так гірко:
«Я багатий, гарний, сильний!» –
Відповів бичок прихильно. –
То ж чекатиму кохання
Я щоночі до світання!»
Вийшов тигрик, заволав,
З місця геть бичка прогнав.
Ще й сказав, щоб той радів,
Що хижак його не з’їв.
Поплелась собі тварина…
Раз – а тут копиця сіна!
Підійшов бичок, наївся,
У куточку відігрівся.
Пісню гучно став співати,
Щоб розраду серцю мати.
Як почула це людина,
Думає: «Десь тут тварина,
Треба взяти мотузок,
Завітати у лісок,
Там бичка я і знайду,
Та й на ферму приведу!»
Як гадалось, так і сталось,
Все бажане позбувалось.
Так потрапив він до стайні,
Чисто навкруги, охайно…
Є тут їжа і вода,
Де й поділася біда.
А за голос чоловічий
Його Басом усі кличуть!
І кохану тепер має,
І сім’ю оберігає…
Якось літнім теплим ранком,
Бас не вийшов до сніданку.
В ліжку він своїм лежав,
Охав, ухав і стогнав.
Підійшло тоді телятко,
Від коханої дитятко:
«Любий тату, чом страждаєш?
Силу та багатство маєш,
Діти теж живуть в добрі,
Все це завдяки тобі.
Що турбує твою душу,
Розказати мені мусиш!»
Сумно глянув Бас на двір:
«В лісі є загроза – звір,
Але був я там щасливий,
Відчував природи силу,
Знав, що хочу і чекав,
Бажане все пізнавав…»
«Чом же вирішив страждати?» –
Каже дитинча до тата. –
«Маєш ти кого навчати,
Нас у тебе як багато!»
Посміхнувся Бас, зрадів:
Мудрих виростив синів.
Силу десь узяв піднятись,
І родину обійняти!
Час іде – чого чекати?
Треба з радістю волати,
Приведе тебе дорога
До твоїх бажань порогу.