Мірачіка

Там, де ясне сонечко сідає, маленьке звіренятко проживає,
Кудлате, знало воно чітко, що звуть його всі Мірачіка.
Коли лягав день уже спати, нічка бралась владарювати,
В дім Мірачіка прилітав, сни та спокій роздавав.
Всім, хто є добрий, чемний, щирий душею та приємний,
Тому звірок сюрприз вручав, щедро дарунки роздавав.
Якщо ж хтось був лихий, і намір в голові мав злий,
Того звіря всю ніч навчає, знайти любов допомагає.
Бо ж в Мірачіки є дари, він чує й бачить навкруги,
Хто добрих дій вчинив багато, тих щедро нагороджує талантом.
У царстві снів знайдеш дива, їх Мірачіка заклика.
Можна уві сні стати багатим і навпаки - лишитись навіть хати,
Можна відчути міць і благодать, а можна ледарем назавжди стать.
Хоч живемо в одній країні, шляхи всі маємо відмінні,
Когось щаслива доленька спіткає, другий у лісі темнім заблукає.
Звіря хоч і маленьке Мірачіка, та сила в нього є дуже велика,
Якось прийшов до дівчинки в кімнату, приніс солодощів багато.
- Чому солодощі? – спитали Мірачіку. – Бо думка в дівчинки про це дуже велика,
Солодким часто ласувать мама не дозволяє, тому до дівчинки про це бажання прилітає.
На гральному майданчику малюк стоїть ридає, велосипед сподобався, такого він не має.
- Куплю, коли ти підростеш, - матуся умовляє, тож до дитини уві сні це диво приїжджає.
У візку сидять двоє малят – двійнята, одне спокійне дитинча, друге ж дуже завзяте,
Бажання в діток є одне - батьків не вистачає, тому у сні до них іще одна матуся прилітає.
Діток усіх звірятко чудове полюбляє, тому прийде до кожного, хто в сні його чекає,
І завжди іграшки несе для кожного бажані, тому що цінить почуття, дітки йому кохані.
Приносить в дім він кожен день і їжу, і прибутки, лагідну усмішку батьків, і ніжні поцілунки.
Тож полюби його і ти, заплющ міцніше очки, і знайдеш в сні добро, красу матусі й дочки.
Наш Мірачіка - друг усім, старим, дорослим і малим,
Біду й тривогу відчуває, хто просить - тим допомагає.
Стара бабуся захворіла, донька в відпустку полетіла,
На морі та відпочиває, про біль старенької не знає,
Бабуся плаче і страждає, дати здоров’я їй прохає,
Прогнати біль, сили добавить, додому донечку доставить.
І Мірачіка враз з’явився, проханням уві сні розпорядився.
Вранці, щойно сонце засіяло, здоровою старенька встала,
Донька дарунками вітала, бабуся доньку обіймала, про чудо це розповідала.
Маленький хлопчик радо грався, від матінки він заховався,
Стомився, ліг в кутку й заснув, кликала мама – не почув.
Тато його розхвилювався, йти до міліції зібрався,
І Мірачіка їх почув, в сон малюка він застрибнув,
Сказав йому: «Вже час, прокиньсь, йди до батьків і пригорнись».
І хлоп’ятко враз проснулось, на клич матусі відгукнулось,
Радіючи, всі обіймались, вже про маля не хвилювались.
Твоя душа світла й велика, в ній проживає Мірачіка,
Тобі завжди допомагає й про інших добре пам’ятає.
Не бійся, очки закривай, в сні Мірачіку зустрічай.
Звіря маленьке Мірачіка, його любов дуже велика,
Шануй його та поважай, дарунки й ласощі приймай.
Вночі дівчинка міцно спала, влітку вікно не зачиняла,
І залетіло пташенятко, матусі-пташечки дитятко.
Налякане воно літало і відпустить його прохало,
Сердечко в нього тріпотіло, так до матусеньки хотіло.
І Мірачіка враз з’явився: «Дівчинка спить? Я помилився?»
- Ні! – цвірінчало пташеня, - потрапив до будинку я!
Звіря, мені допоможи, на волю мене відпусти.
І Мірачіка засміявся: «Що, малий дурнику, попався?
Я відпущу тебе, лети! Матінку зможеш ти знайти?
Та де тобі!.. Злякався дуже, допоможу тобі я, друже».
Зацвірінчала поруч мати, взялась дитинку годувати,
Спокійне стало пташенятко, допомогло йому звірятко.
Вимоглива в мами дитина, принцеса-донька Василина,
Вдень вимагала, що хотіла, вночі ж від радості тремтіла,
Вимоги всі її з’явились, в будинок ген не помістились.
Інший будинок будувати стало дівчисько вимагати.
І Мірачіка розгнівився, у сон її він не з’явився.
Тож, вередлива Василина, твоя у цьому є провина,
Марно ти сил не витрачай, своїй біді допомагай.
Звільнись від жадібних прохань, знай міру, чемною ти стань.
І Василина подобріла, всі вчинки свої зрозуміла,
Другом став їй Мірачіка, його любов дуже велика,
В сон Василини прилітає, своїм премудростям навчає.
Розумна й ніжна Василина, робить добро всім щохвилини,
Вдень на майданчику гуляє, за дітками спостерігає
І вередульок пригортає, чемними стать допомагає.
А хворим птахам і звірятам, зайцям, лисичкам, білченятам,
Із Мірачікою у сні справи здійсняють чарівні.
За цю любов і доброту, за справу таку не просту
Всі зібралися в окрузі, і пролунало: «Всі ми друзі»!
Тож Мірачіку привітаймо, кожну ніч у сні чекаймо!