Вибач, Старосте

Молодість щаслива народилась –
У промінні світанковім вмилась…
Запишалася – мов квітка, розцвіла.
І по світу з тим до Старості пішла.
На шляху їй стали на заваді
Хитрість спереду, Брехня позаду –
І кричать, її перебивають,
Ще й зі шляху вірного збивають.
Так красуня йшла собі, блукала,
Зачепилась, край дороги впала.
Мудрість на галявині сиділа –
Помогла піднятися уміло:
«Чом це, юна леді, ти блукаєш?
Чи когось у цих краях шукаєш?
Все, що треба мати, в тебе є,
То ж тримайся міцно за своє:
Бережи, цінуй, люби –
Молодою будеш не завжди!
Старості, благаю, не шукай
Ліпше ти додому повертай!»
Молодість послухала – збагнула!
Та й собі додому повернула.
Та почули це Брехня і Хитрість –
Враз набрали небувалу швидкість.
Нумо Старість разом підмовляти
Ту красуню юну наздогнати.
«Маємо навчити її жити –
Бо надумала життю радіти!»
Вмить зібралися вони в дорогу
А за три дні вже дісталися порогу.
Довго в двері-вікна гуркотіли,
Так, що бракувало навіть сили.
Молодість одначе причаїлась
Так нікому з них і не відкрилась –
Душу світлу не дала згубити,
Юність і красу свою зганьбити.
«Вибач, Старосте! – з віконечка сказала,
Вік твій, досвід я відверто поважала.
Буду й далі тебе щиро шанувати,
Та Любов і Юність прославляти.
А тому іди собі додому,
Забирай, прошу, Печаль і Втому.
А Брехню і Хитрість прожени,
Бо не варті часу геть вони.
Хочу жити я на повну силу –
Молода, щаслива і красива.
І хоч вас зустріну ще не раз,
Все у світі має власний час.